ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування|вживанню| препарату

ЛІНКОМІЦИН-ЗДОРОВ’Я

(LINCOMYCIN -ZDOROVYE)

Склад:

діюча речовина: lincomycin;

1 мл| розчину містить|утримує| лінкоміцину| гідрохлориду| моногідрату у перерахуванні на лінкоміцин 300 мг;

допоміжні речовини: динатрію едетат, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування|вживання|. Лінкозаміди. Код АТС J01F F02.

Клінічні характеристики.

Показання. Лікування інфекцій, спричинених чутливими штамами грампозитивних аеробних або анаеробних бактерій:

– ЛОР-органів, включаючи тонзиліт, фарингіт, середній отит, синусит, мастоїдит, скарлатину, а також як допоміжна терапія при дифтерії;

– дихальних шляхів, включаючи гострий і хронічний бронхіт, пневмонію;

– шкіри і м’яких тканин, включаючи панікуліт, фурункульоз, абсцес, імпетиго, вугри, інфекції ран, а також такі захворювання як бешиха, лімфаденіт, пароніхія (панарицій), мастит і гангрена шкіри;

– кісток і суглобів, включаючи остеомієліт і септичний артрит;

– септицемії і ендокардиту;

– бактеріальної дизентерії. Хоча бактерії роду Shigella резистентні до лінкоміцину in vitro (мінімальна інгібуюча концентрація – приблизно 200-400 мкг/мл), лінкоміцин є ефективним для лікування дизентерії, оскільки у кишечнику досягаються дуже високі рівні лінкоміцину (приблизно 3000-7000 мкг/г у випорожненнях).

Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату/кліндаміцину; тяжкі грибкові захворювання шкіри, слизової оболонки порожнини рота, піхви; тяжка|тяжкої| печінкова/ниркова недостатність; коліт, діарея нез’ясованого походження; міастенія.

Спосіб застосування|вживання| та дози. Перед застосуванням препарату необхідно провести шкірну пробу на чутливість до лінкоміцину.

Дорослі.

Внутрішньом’язові ін’єкції. Звичайна доза становить:

1. 600 мг внутрішньом’язово кожні 24 години.

2. Більш тяжкі форми інфекцій: по 600 мг внутрішньом’язово кожні 12 годин (або частіше), що визначається тяжкістю інфекції.

Внутрішньовенні ін’єкції. Звичайна доза становить:

1. Від 600 мг до 1 г кожні 8-12 годин.

2. При більш тяжких інфекціях ці дози можуть бути підвищені.

3. При станах, що становлять загрозу для життя, добова доза для внутрішньовенного введення може становити до 8 г.

Діти віком від 1 місяця.

Внутрішньом’язові ін’єкції.

1. 10 мг/кг/добу у вигляді 1 внутрішньом’язової ін’єкції.

2. Більш тяжкі форми інфекцій – 10 мг/кг кожні 12 годин або частіше.

Внутрішньовенні ін’єкції. Від 10 до 20 мг/кг/добу, залежно від тяжкості інфекції, може бути введено кількома дозами відповідно до описаних правил розведення і швидкості інфузії.

Дозування для пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок. У пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок збільшується T_½ лінкоміцину із сироватки крові, що є підставою для зниження частоти введення лінкоміцину у пацієнтів з порушеною функцією печінки чи нирок. Якщо терапія лінкоміцином необхідна для пацієнтів зі значним порушенням функції нирок, відповідна доза має становити від 25 % до 30 % від дози, рекомендованої для пацієнтів з нормальною функцією нирок.

Тривалість лікування визначається індивідуально.

Інфекції, спричинені β-гемолітичним стрептококом. Лікування має тривати не менше 10 днів.

Розведення і швидкість інфузії.

Доза для введення у формі інфузії розраховується таким чином:

1 г лінкоміцину розводиться не менше, ніж у 100 мл відповідного розчину для розведення (0,9 % розчин натрію хлориду), при цьому тривалість інфузії має бути не менше 1 години.

Доза	Об’єм розчину для розведення	Тривалість інфузії
600 мг	100 мл	1 година
1 г	100 мл	1 година
2 г	200 мл	2 години
3 г	300 мл	3 години
4 г	400 мл	4 години

Зазначені дози можна вводити повторно, частота введення визначається у разі необхідності, при цьому добова доза не має перевищувати максимальну рекомендовану дозу лінкоміцину, що становить 8 г.

Примітка. Можуть виникати тяжкі реакції з боку серцево-судинної і дихальної систем, якщо даний препарат вводити у більш високих, ніж рекомендовані, концентраціях і з більшою швидкістю.

Побічні реакції.

З боку системи кровотворення: оборотна лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенічна пурпура; є окремі повідомлення про апластичну анемію і панцитопенію, при яких не можна виключити вплив лінкоміцину як причину побічної реакції.

Алергічні реакції: висипання, свербіж|сверблячка,зуд|, кропив’янка; рідко – дерматит (ексфоліативний, везикуло-бульозний); сироваткова хвороба, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок, деякі з яких розвивались у хворих з гіперчутливістю до пеніциліну; рідко були зареєстровані випадки мультиформної еритеми і випадки, схожі на синдром Стівенса-Джонсона.

З боку травної системи: глосит, стоматит, нудота, блювання, діарея, печія, дискомфорт і біль у животі, свербіж у ділянці ануса, транзиторне підвищення рівня печінкових трансаміназ| і білірубіну у крові, жовтяниця; рідко – псевдомембранозний| коліт (ПК).

Інші: вагініт, порушення функції нирок (азотемія, олігурія, протеїнурія), дзвін у вухах, вертиго; при тривалому застосуванні|вживанні| у високих дозах – кандидоз.

Місцеві реакції: при внутрішньом’язовому введенні|вступі| – подразнення, біль, інфільтрат, абсцес; при внутрішньовенному введенні|вступі| можливе виникнення тромбофлебіту.

При швидкому внутрішньовенному введенні|вступі|: зниження артеріального тиску; рідко – пригнічення серцевої діяльності і функції дихальної системи, запаморочення, загальна|спільна| слабкість, розслаблення скелетної мускулатури аж до кардіопульмонального шоку.

Імовірність виникнення цих реакцій може бути зведена до мінімуму при введенні препарату у формі глибоких внутрішньом’язових ін’єкцій при відмові від використання постійних внутрішньовенних катетерів.

Передозування. У випадку передозування можливе виникнення вторинних гастроінтестинальних розладів, включаючи біль у животі, нудоту, блювання, діарею. Описані тяжкі реакції з боку серцево-легеневої системи після занадто швидкого внутрішньовенного введення нерозведених високих доз. Такі реакції не виникали, якщо препарат був розведений згідно з рекомендаціями.

Лікування передозування можливе за допомогою шлункового лаважу або провокування блювання. Специфічний антидот невідомий. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз неефективні.

Застосування у період вагітності або годування груддю. У період вагітності препарат не застосовують за винятком випадків,|лише| коли це необхідно за життєвими показаннями. Не виявлено тератогенних ефектів у дослідженнях на щурах, яким вводилась доза лінкоміцину, що перевищує найвищу рекомендовану дозу для людини більше, ніж у 55 разів; при пероральному введенні лінкоміцину у дозі, що перевищує у 7,5 раз максимальну дозу для людини, не зареєстровано небажаних впливів на виживання потомства. У людини лінкоміцин проникає через плаценту і визначається у сироватці пуповинної крові на рівні 25 % від рівня у сироватці крові матері, не спостерігається значного накопичення препарату в амніотичній рідині. У дітей 302 пацієнток, які приймали лінкоміцин на різних термінах вагітності, не спостерігалося збільшення частоти вроджених аномалій чи уповільнення розвитку порівняно з контрольною групою при спостереженні до семирічного віку.

При необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Діти. Препарат застосовувати дітям віком від 1 місяця.

Особливості застосування|вживання|. Лікування антибіотиками може призводити до порушення нормальної флори товстого кишечнику і зумовити надмірний ріст клостридій. Дослідження показали, що токсини А і В, продуковані Clostridium difficile, є основною причиною виникнення антибіотик-асоційованого коліту. Повідомлялося про випадки розвитку ПК від легкої форми до такої, що становить загрозу для життя, при застосуванні майже всіх антибіотиків, включаючи лінкоміцин. Важливо розглянути діагноз C. difficile-асоційованої діареї у пацієнтів, у яких діарея виникла після лікування антибіотиками; є необхідним детальний збір анамнезу, оскільки були зареєстровані випадки ПК у період лікування або через 2-3 тижні після закінчення лікування антибіотиками. Це ускладнення найбільш імовірне при тяжких захворюваннях у людей літнього віку, а також в ослаблених хворих. Одразу після встановлення первинного діагнозу ПК слід почати лікування. У випадках ПК легкого ступеня тяжкості зазвичай достатньо припинити застосування препарату. При ступенях тяжкості від середнього до тяжкого слід проводити лікування із введенням розчинів електролітів і білків та призначенням антибіотиків, ефективних проти C. difficile при коліті, у т. ч. можна застосовувати бацитрацин внутрішньо по 25000 МО 4 рази на добу протягом 7-10 днів. Не можна застосовувати лікарські засоби, які спричиняють кишковий стаз.

Прийом антибіотиків може призводити до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів, зокрема дріжджових грибків.

Препарат слід призначати з обережністю хворим на бронхіальну астму та алергічні захворювання, пацієнтам із захворюваннями травного тракту в анамнезі, особливо з колітом.

В окремих випадках септицемія та ендокардит, спричинені чутливими мікроорганізмами, добре піддаються терапії лінкоміцином, однак при цих захворюваннях перевага надається використанню бактерицидних препаратів.

Незважаючи на те, що лінкоміцин проникає у цереброспінальну рідину, його рівень може бути недостатнім для лікування менінгітів, тому препарат не слід призначати у таких випадках.

Препарат не слід вводити у вигляді внутрішньовенних болюсних нерозведених ін’єкцій.

При подовженні антибіотикотерапії лінкоміцином слід проводити тести функції печінки і нирок|бруньок|.

Пацієнтам із тяжкими захворюваннями печінки/нирок, що супроводжуються серйозними порушеннями метаболізму, підбор дози треба проводити з обережністю (зменшити разову дозу лінкоміцину на ¹/₃-½ і збільшити інтервал між введеннями), а при терапії високими дозами слід здійснювати моніторинг рівня лінкоміцину у сироватці крові.

Щоб запобігти розвитку асептичного некрозу, внутрішньом’язові введення проводити глибоко у м’яз.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. У період лікування слід утримуватися від керування автотранспортом і занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги і швидкості|прудкості| психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. При одночасному застосуванні|вживанні| з|із| міорелаксантами периферичної дії та із|із| засобами для інгаляційного наркозу спостерігається посилення нервово-м’язової блокади, аж до розвитку апное (для зняття блокади застосовують антихолінестеразні| препарати або кальцію хлорид). При поєднанні з|із| опіоїдними| аналгетиками підвищується ризик пригнічення дихання, аж до апное. При одночасному застосуванні|вживанні| з|із| пеніцилінами|, цефалоспоринами|, хлорамфеніколом| або еритроміцином можливий антагонізм антимікробної дії. При одночасному застосуванні|вживанні| з|із| аміноглікозидами| можливий синергізм дії. Прийом протидіарейних препаратів знижує ефект лінкоміцину.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Антибіотик групи лінкозамідів|, що продукується Streptomyces lincolniensis або спорідненими|родинними| актиноміцетами.

Механізм дії обумовлений пригніченням синтезу білка мікроорганізмів унаслідок|внаслідок| зворотного зв’язування|зв'язування| з|із| 50S субодиницею| рибосом|; порушує утворення пептидних зв’язків. Залежно від чутливості мікроорганізмів і концентрації антибіотика, лінкоміцин може виявляти як бактеріостатичну, так і бактерицидну дію. Спектр активності in vitro включає ряд збудників:

Чутливі мікроорганізми (МІК ≤ 2 мкг/мл):

анаеробні грампозитивні бактерії, які не утворюють спори, у т. ч. Propionibacterium spp., Eubacterim spp., а також Actinomyces spp.;

анаеробні і мікроаерофільні грампозитивні коки, у т. ч. Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp. і мікроаерофільні стрептококи;

аеробні грампозитивні мікроорганізми, у т. ч. стафілококи, стрептококи (за винятком S. faecalis) і пневмококи.

Мікроорганізми з помірною чутливістю (МІК становить 2-4 мкг/мл):

анаеробні грамнегативні бактерії, що не утворюють спори, у т. ч. Bacteroides spp., Fusobacterium spp.;

анаеробні грампозитивні бактерії, що утворюють спори, у т. ч. Clostridium spp.

Резистентні мікроорганізми або мікроорганізми з низькою чутливістю (МІК ≥ 8 мкг/мл), у т. ч. Streptococcus faecalis, Neisseria spp., більшість штамів Haemophilus influenzae, Pseudomonas spp. та інші грамнегативні мікроорганізми.

Хоча бактерії роду Shigella резистентні in vitro до лінкоміцину (МІК приблизно становить 200-400 мкг/мл), лінкоміцин ефективний при цьому захворюванні у зв’язку з тим, що у кишечнику досягається дуже високий рівень лінкоміцину (приблизно 3000-7000 мкг/г випорожнень).

Спостерігалась перехресна резистентність дисоційованого типу in vitro між лінкоміцином і кліндаміцином з одного боку і макролідами (еритроміцин, олеандоміцин і спіраміцин) – з іншого боку. Абсолютна перехресна резистентність існує між лінкоміцином і кліндаміцином. В експериментах in vitro та in vivo не спостерігалося швидкого розвитку резистентності мікроорганізмів до лінкоміцину. У стафілококів резистентність in vitro до лінкоміцину або кліндаміцину розвивається повільно, поступово.

Фармакокінетика|. Внутрішньом’язове введення одноразової дози 600 мг дає змогу отримати С_max у сироватці, що дорівнює 12-20 мкг/мл, через 0,5-1 годину, при цьому концентрація, що піддається визначенню, зберігається протягом 24 годин. При внутрішньовенній інфузії лінкоміцину по 600 мг тривалістю 2 години вдається досягнути С_max у сироватці, що становить 20 мкг/мл, протягом 30 хвилин і підтримувати концентрацію, яка становить 1-2 мкг/мл, протягом 14 годин.

На підставі прямих і непрямих ознак встановлено, що зв’язування з білками знижується при підвищенні концентрації у сироватці крові (насичуване зв’язування з білками плазми).

У крові плода, у перитонеальній і плевральній рідинах можуть досягатися концентрації, що становлять 25-50 % від рівня у крові, у материнському молоці цей показник становить 50-100 %, у кістковій тканині – близько 40 % і у навколишніх м’яких тканинах – 75 %.

Разом з тим лінкоміцин повільно проникає у спинномозкову рідину (1-18 % від рівня у крові); при захворюванні менінгітом рівень у лікворі досягає 40 % від рівня у крові.

Значна частина препарату метаболізується, метаболізм відбувається переважно у печінці. У нормі T_½ становить 5,4 ± 1 годину. Однак цей період може подовжуватися при порушеннях функції печінки і/або нирок. У зв’язку з цим слід взяти до уваги необхідність зменшення частоти введення лінкоміцину хворим із порушенням функції печінки або нирок.

Після внутрішньом’язового введення 600 мг екскреція бактеріологічно активного препарату у сечу становить 1,8-24,8 % (у середньому – 17,3 %), а у випорожнення – 4-14 %. Після внутрішньовенного введення 600 мг протягом 2 годин екскреція бактеріологічно активного препарату у сечу становить 4,9-30,3 % (у середньому – 13,8 %). Решта препарату виділяється у формі бактеріологічно неактивних метаболітів. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз не впливають на екскрецію лінкоміцину з крові.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні|фізико-хімічні| властивості: прозорий безбарвний або злегка жовтуватий розчин, з легким специфічним запахом.

Несумісність. Препарат несумісний в одному шприці або крапельниці|капельниці| з|із| фенітоїном, канаміцином і новобіоцином. Фармацевтично несумісний з|із| ампіциліном, барбітуратами, теофіліном|, кальцію глюконатом|, гепарином і магнію сульфатом.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. Розчин для ін’єкцій 300 мг/мл по 1 мл або 2 мл| в ампулах № 5х2, № 10 у блістері у коробці; № 10 у коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров’я».

Місцезнаходження. Україна, 61013, м. Харків, вул. Шевченка, 22.