ІНСТРУКЦІЯ
для
медичного
застосування
препарату
диклофенак
(diclofenac)
Склад:
діюча
речовина: diclofenac;
1 супозиторій
містить
диклофенаку
натрію 100 мг (0,1 г);
допоміжна
речовина: твердий
жир.
Лікарська форма. Супозиторії ректальні.
Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби.
Код АТС M01A B05.
Клінічні
характеристики.
Показання.
-
Запальні
і
дегенеративні
форми
ревматизму:
ревматоїдний
артрит,
ювенільний
ревматоїдний
артрит,
анкілозуючий
спондилоартрит,
несуглобний
ревматизм,
больові
синдроми з
боку хребта.
-
Ревматичні
захворювання
позасуглобових
м'яких
тканин.
-
Гострий
напад
подагри.
-
Посттравматичні
і
післяопераційні
больові
синдроми, що
супроводжуються
запаленням і
набряком,
зокрема
після
стоматологічних
та ортопедичних
операцій.
-
Напади
мігрені.
-
Гінекологічні
захворювання,
які супроводжуються
больовим
синдромом і
запаленням, наприклад
первинна
дисменорея
та аднексит.
-
Як
допоміжний
засіб при
тяжких
запальних захворюваннях
ЛОР-органів,
які
супроводжуються
болісним
відчуттям,
наприклад,
при
фарингіті,
тонзиліті, отиті.
Протипоказання.
- Гіперчутливість до діючої речовини або до допоміжних речовин.
- Виразки шлунка або кишечнику у стадії загострення, кровотеча або перфорація.
- Останні 3 місяці вагітності.
- Диклофенак, як і інші нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), протипоказаний пацієнтам, у яких у відповідь на прийом ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗП виникають напади бронхіальної астми, кропив’янка або гострий риніт.
- Проктит.
- Виражена печінкова, ниркова або серцева недостатність.
Спосіб застосування та дози.
Слід застосовувати мінімально ефективну дозу та, якщо можливо, протягом мінімального терміну. Препарат призначають для лікування дорослих пацієнтів, починаючи з добової дози від 100 до 150* мг. При невиражених симптомах, а також при тривалій терапії достатньо дози від 75* до 100 мг/добу. Добову дозу розподілити на 2-3 прийоми. У разі необхідності впливати на нічний біль або на ранкову скутість на доповнення до прийому препарату вдень призначати прийом перед сном. Добова доза препарату не має перевищувати 150 мг.
При
первинній
альгодисменореї
добову дозу
підбирати
індивідуально,
вона становить
від 50* до 150* мг.
Початкова
доза може
бути від 50* до
100 мг, але при
необхідності
її можна ненадовго
збільшити (до
200 мг).
Застосування
препарату
слід розпочинати
якомога
раніше після
виникнення
перших
больових
симптомів.
Термін лікування
препаратом
становить
кілька днів і
залежить від
динаміки
регресії
симптомів.
Для
лікування
нападів
мігрені курс
розпочинати
у дозі 100 мг при
прояві
перших ознак
початку
нападу. У
разі
необхідності
у той же день
можна застосувати
другий
супозиторій
(100 мг диклофенаку).
* -
застосовувати
препарат у
відповідному
дозуванні.
Побічні реакції.
З
боку системи
кровотворення:
тромбоцитопенія,
лейкопенія,
гемолітична
анемія,
апластична
анемія,
агранулоцитоз.
З боку
імунної
системи:
гіперчутливості,
анафілактичні
та анафілактоїдні
реакції
(включаючи
гіпотензію і
шок),
ангіоневротичний
набряк
(включаючи
набряк
обличчя).
З боку
нервової
системи: головний
біль,
запаморочення,
сонливість, парестезії,
порушення
пам´яті,
судоми, тремор,
асептичний
менінгіт,
розлади
смаку,
інсульт.
Психічні
порушення:
дезорієнтація,
депресія,
безсоння,
дратівливість,
нічні
кошмари,
психотичні
порушення.
З боку
органів зору:
зорові
порушення,
затуманення
зору, диплопія.
З боку
органів
слуху та
лабіринту
вуха:
вертиго,
дзвін у
вухах,
розлади
слуху.
З
боку
серцево-судинної
системи:
відчуття
серцебиття,
біль у
грудях,
серцева
недостатність,
інфаркт
міокарда,
артеріальна
гіпертензія,
васкуліт.
З боку
травного
тракту:
біль в
епігастральній
ділянці, нудота,
блювання,
діарея,
диспепсія,
метеоризм,
анорексія,
гастрит,
шлунково-кишкова
кровотеча
(блювання з
домішками
крові,
мелена, діарея
з домішками
крові),
виразки
шлунка і кишечнику,
що
супроводжуються
або не
супроводжуються
кровотечею
чи
перфорацією,
коліт (включаючи
геморагічний
коліт та
загострення
виразкового
коліту або
хвороба
Крона), запор,
стоматит,
глосит,
порушення
функції стравоходу,
діафрагмоподібний
стеноз кишечнику,
панкреатит.
З
боку
дихальної
системи: астма
(включаючи
задишку),
бронхоспазм,
пневмоніт.
З боку
гепатобіліарної
системи:
підвищення
рівня
трансаміназ,
гепатит, жовтяниця,
розлади
печінки,
блискавичний
гепатит.
З
боку шкіри та
підшкірної
клітковини:
висипи; кропив’янка,
висипи у
вигляді
пухирів,
екзема, мультиформна
еритема,
синдром
Стівенса-Джонсона,
синдром
Лайєлла
(токсичний
епідермальний
некроліз),
ексфоліативний
дерматит,
випадання
волосся,
реакції
фоточутливості;
пурпура, у т. ч.
алергічна,
свербіж.
З боку
нирок та
сечовидільної
системи: гостра
ниркова
недостатність,
гематурія, протеїнурія,
інтерстиціальний
нефрит; нефротичний
синдром;
папілярний
некроз.
Загальні
порушення і
порушення у
місці введення:
подразнення,
набряк.
Передозування.
Типової
клінічної
картини,
характерної
для
передозування
диклофенаку,
не існує.
Передозування
може
спричинити
блювання,
шлунково-кишкову
кровотечу,
діарею,
запаморочення,
шум у вухах
та судоми.
Лікування
гострого отруєння
НПЗП полягає
у проведенні
підтримуючої
і симптоматичної
терапії.
Це
стосується
лікування
таких
проявів як артеріальна
гіпотензія,
ниркова
недостатність,
судоми,
пригнічення
дихання.
Малоймовірно,
що такі
специфічні
лікувальні
заходи як
форсований
діурез,
гемодіаліз
або
гемоперфузія
будуть
ефективними
для
виведення
НПЗП,
оскільки
активні
речовини цих
препаратів
значною
мірою
зв’язуються
з білками
крові і
піддаються інтенсивному
метаболізму.
Застосування
у період
вагітності
або годування
груддю.
У період вагітності Диклофенак слід призначати лише у разі, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода і лише в мінімальній ефективній дозі. Як і у випадку застосування інших НПЗП, препарат протипоказаний в останні 3 місяці вагітності (можливе пригнічення скорочувальної здатності матки і передчасне закриття артеріальної протоки у плода).
Як і в разі застосування інших НПЗП, активна речовина у незначній кількості проникає у грудне молоко. У зв´язку з цим Диклофенак не слід застосовувати жінкам у період годування груддю.
Як і інші НПЗП, Диклофенак може негативно впливати на жіночу фертильність, тому не рекомендується призначати препарат жінкам, які планують вагітність. У жінок, які мають проблеми з зачаттям або які проходять дослідження на безпліддя, слід розглянути доцільність відміни Диклофенаку.
Діти.
Препарат не застосовують дітям.
Особливості застосування.
Для всіх НПЗП характерні шлунково-кишкові кровотечі, виразки та перфорації, які могли бути летальними та могли відзначатися в період лікування, на тлі попереджувальних симптомів, або у разі їх відсутності, або у пацієнтів із серйозними шлунково-кишковими явищами в анамнезі. Загалом такі явища найбільш небезпечні для пацієнтів літнього віку. В окремих випадках, коли у пацієнтів, які застосовують Диклофенак, розвиваються ці ускладнення, препарат потрібно відмінити.
Протягом терапії препаратом необхідний пильний медичний нагляд за пацієнтами із симптомами, що вказують на захворювання травного тракту або мають в анамнезі дані про виразкову хворобу шлунка або дванадцятипалої кишки; хворим на виразковий коліт або хворобу Крона, а також за пацієнтами із порушеннями функції печінки.
Для зменшення ризику токсичного впливу на травний тракт у пацієнтів із виразкою в анамнезі, зокрема ускладненою кровотечею та перфорацією, а також у пацієнтів літнього віку, лікування слід розпочинати із найменшої ефективної дози та дотримуватися її у подальшому.
Завдяки своїм фармакодинамічним властивостям Диклофенак, як і інші НПЗП, може маскувати ознаки і симптоми, характерні для інфекційно-запальних захворювань. Пропасниця сама по собі не є показанням до застосування препарату.
Для
пацієнтів,
які
отримують
супутню терапію
ацетилсаліциловою
кислотою або
іншими лікарськими
засобами, що
можуть
посилити ризик
розвитку
побічних
ефектів,
треба розглянути
питання щодо
комбінованої
терапії
захисними
засобами
(наприклад
інгібіторами
протонного
насоса). У
пацієнтів,
які
отримують
супутню терапію
системними
кортикостероїдами,
може підвищитись
частота
небажаних
гастроінтестинальних
ефектів, а
при
сумісному
застосуванні
з антикоагулянтами
чи
протитромбоцитарними
засобами
існує ризик
виникнення
кровотечі.
Необхідно
утримуватись
від
сумісного прийому
Диклофенаку
з іншими
НПЗП, включаючи
інгібітори
циклооксигенази-2.
НПЗП можуть збільшити ризик виникнення серйозних серцево-судинних тромботичних явищ, інфаркту міокарда та інсульту, які можуть виявитися летальними, у зв’язку з чим Диклофенак не рекомендується для лікування післяопераційного болю під час операції з аортокоронарного шунтування.
У зв’язку із застосуванням НПЗП, включаючи Диклофенак, дуже рідко повідомлялося про тяжкі, навіть летальні шкірні реакції, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик цих реакцій існує на початку терапії, а розвиток цих реакцій відзначається у більшості випадків у перший місяць лікування. Диклофенак слід відмінити при перших проявах шкірного висипу, виразок слизової оболонки або будь-яких інших проявах гіперчутливості.
У
пацієнтів з
астмою,
сезонним
алергічним ринітом,
набряком
слизової
оболонки
носа,
хронічними
обструктивними
захворюваннями
легень чи хронічними
інфекціями
дихальної
системи, алергічні
реакції на
НПЗП
відзначаються
частіше, ніж
у інших
пацієнтів.
Отже, при
лікуванні
таких
пацієнтів
потрібна
особлива обережність.
Як і при лікуванні іншими НПЗП, може підвищуватися рівень одного або кількох печінкових ферментів. При тривалій терапії Диклофенаком показане регулярне дослідження функції печінки. Якщо порушення з боку функціональних показників печінки зберігаються або посилюються або якщо розвиваються ознаки чи симптоми, що вказують на захворювання печінки, а також коли виникають інші побічні явища (наприклад еозинофілія, висипи), Диклофенак слід відмінити. Гепатит при прийомі препарату може виникнути без продромальних явищ. Обережність необхідна при призначенні Диклофенаку пацієнтам із печінковою порфірією, оскільки препарат може провокувати напади порфірії.
Оскільки
простагландини
відіграють
важливу роль
у
підтриманні
ниркового
кровотоку,
особлива
обережність
потрібна при
лікуванні Диклофенаком
пацієнтів із
порушеннями
функції
серця або
нирок (у т.ч.
функціональною
нирковою
недостатністю
на тлі
гіповолемії,
нефротичного
синдрому,
вовчакоподібної
нефропатії
та
декомпенсованого
цирозу
печінки), пацієнтів
з гіпертензією
в анамнезі,
пацієнтів
літнього віку,
хворих, які
застосовують
діуретичні
засоби, а
також хворих,
які мають
значне зменшення
об’єму
циркулюючої
плазми
будь-якої етіології,
наприклад до
і після
масивних
хірургічних
втручань. У
таких випадках
під час
застосування
Диклофенаку
як
запобіжний
захід
рекомендується
проводити
регулярний
контроль
функції нирок.
Після
відміни
препарату
функція
нирок, як
правило,
відновлюється
до
початкового
рівня.
При тривалій терапії Диклофенаком, як і при застосуванні інших НПЗП, рекомендується контролювати стан периферичної крові.
Диклофенак, як і інші НПЗП, може тимчасово інгібувати агрегацію тромбоцитів. Тому пацієнтам із порушеннями гемостазу потрібен пильний лабораторний контроль.
Необхідно з обережністю застосовувати препарат пацієнтам літнього віку. Особливо це стосується ослаблених пацієнтів або пацієнтів з низькою масою тіла; їм рекомендується призначати Диклофенак у мінімальній ефективній дозі.
Диклофенак,
як і інші
НПЗП, може
гальмувати дію
діуретичних
та
гіпотензивних
засобів
(β-блокатори,
інгібітори
АПФ). Тому
пацієнтам,
особливо
літнього
віку, цю
комбінацію
необхідно
призначати з
обережністю
та періодично
контролювати
артеріальний
тиск. Пацієнтам
необхідно
отримувати
надходження
рідини в
організм після
початку та
періодично
під час
супутньої
терапії,
особливо при
призначенні
діуретичних
засобів і
інгібіторів
АПФ, необхідно
контролювати
функцію
нирок.
Одночасне
застосування
калійзберігаючих
діуретиків
може призводити
до
підвищення
рівня калію у
сироватці
крові (у
випадку
застосування
такої комбінації
лікарських
засобів цей
показник
слід
регулярно контролювати).
Спосіб
застосування
супозиторіїв.
Перед
застосуванням
супозиторія
необхідно:
- по
лінії
перфорації
блістерної
упаковки відірвати
один
супозиторій
у первинній
упаковці;
-
далі
необхідно
потягнути за
краї плівки,
розриваючи
її у різні
боки, і
звільнити
супозиторій
від
первинної
упаковки.
Супозиторії треба вводити у пряму кишку якомога глибше, бажано після очищення кишечнику. Супозиторії не слід ділити на частини, оскільки подібна зміна способу застосування препарату може призвести до порушення розподілу активної речовини.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Пацієнтам, у яких під час терапії Диклофенаком виникають запаморочення або інші неприємні відчуття з боку центральної нервової системи, включаючи порушення зору, не слід керувати автотранспортом або працювати зі складними механізмами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
(Включаючи
взаємодії, що
спостерігаються
при
застосуванні
супозиторіїв
та інших форм
диклофенаку
натрію).
Диклофенак
може
підвищувати
концентрації
літію та дигоксину
у плазмі
крові.
Діуретичні
та
гіпотензивні
засоби. Диклофенак, як
і інші НПЗП,
може
гальмувати
дію діуретичних
та
гіпотензивних
засобів
(β-блокатори,
інгібітори
АПФ).
НПЗП
та
кортикостероїди.
Одночасне
системне
застосування
НПЗП та кортикостероїдів
може
збільшувати
частоту
побічних
реакцій.
Антикоагулянти
та
протитромбоцитарні
засоби.
Хоча у
клінічних
дослідженнях
не було встановлено
впливу
диклофенаку
на дію антикоагулянтів,
існують
окремі
повідомлення
про
підвищення
ризику
кровотеч у
пацієнтів,
які
одночасно
застосовували
диклофенак і
ці препарати.
Тому у
випадку
такого поєднання
лікарських
засобів
рекомендується
пильний і
регулярний
нагляд за
пацієнтами.
Селективні
інгібітори
зворотного
захоплення
серотоніну
(СІЗЗС).
Супутнє
застосування
НПЗП та СІЗЗС
може збільшувати
ризик
шлунково-кишкових
кровотеч.
Протидіабетичні
препарати. У
клінічних
дослідженнях
встановлено,
що диклофенак
можна
застосовувати
сумісно з
пероральними
протидіабетичними
засобами і не
змінювати їх
лікувальної
дії. Проте є
деякі
повідомлення
про розвиток
у таких
випадках як
гіпоглікемії,
так і
гіперглікемії,
що
обумовлювало
необхідність
зміни дози цукрознижувальних
препаратів
під час застосування
диклофенаку.
З цієї
причини рекомендовано
під час
терапії
контролювати
рівень
глюкози в
крові.
Колестипол
та
холестерамін.
Одночасне
застосування
диклофенаку
та колестиполу
або холестираміну
зменшує
всмоктування
диклофенаку
приблизно на
30 % та 60 %
відповідно.
Препарати
слід
приймати з
інтервалом у
кілька годин.
Препарати,
які
стимулюють
ферменти, що
метаболізують
лікарські
засоби.
Препарати,
які
стимулюють
ферменти,
наприклад
рифампіцин,
карбамазепин,
фентоїн,
звіробій (Hypericum perforatum)
та інші,
теоретично
здатні
зменшувати
концентрації
диклофенаку
у плазмі
крові.
Метотрексат.
Слід
дотримуватись
обережності
при призначенні
НПЗП менш ніж
за 24 години
до або після
застосування
метотрексату,
оскільки в таких
випадках
може підвищуватися
концентрація
метотрексату
в крові і
посилюватися
його
токсична дія.
Циклоспорин.
Вплив НПЗП на
синтез
простагландинів
у нирках може
посилювати
нефротоксичність
циклоспорину,
тому препарат
слід
призначати у
менших дозах,
ніж ті, що
призначали б
пацієнтам,
які не
приймають
циклоспорин.
Антибактеріальні
засоби –
похідні
хінолону. Є
поодинокі
повідомлення
про розвиток
судом у
хворих, які
одночасно
застосовували
похідні
хінолону та
НПЗП.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Диклофенак містить диклофенак натрію, речовину нестероїдної структури, що чинить виражену аналгетичну, протизапальну та жарознижувальну дію.
Основним
механізмом
дії,
встановленим
в умовах
експерименту,
вважається
гальмування
біосинтезу
простагландинів,
які
відіграють важливу
роль у генезі
запалення,
болю і пропасниці.
In vitro диклофенак натрію у концентраціях, еквівалентних тим, що досягаються при лікуванні пацієнтів, не пригнічує біосинтез протеогліканів хрящової тканини.
Встановлено, що Диклофенак чинить сильну аналгетичну дію при помірно вираженому і тяжкому больовому синдромі.
У разі наявності запалення, спричиненого травмою або хірургічним втручанням, Диклофенак швидко усуває як спонтанний біль, так і біль при русі, а також зменшує запалення тканин і набряк у ділянці хірургічної рани.
Проведені клінічні дослідження дали змогу встановити, що Диклофенак здатний усувати болісні відчуття і знижувати вираженість крововтрат при первинній дисменореї.
При нападах мігрені Диклофенак зменшує вираженість головного болю і таких супутніх симптомів як нудота і блювання.
Фармакокінетика.
Всмоктування.
Концентрація
препарату у
плазмі крові
знаходиться
у лінійній
залежності
від величини
дози.
Після
багаторазового
застосування
препарату
його
фармакокінетика
не змінюється.
Кумуляції
препарату не
спостерігається.
Розподіл.
Зв’язування
диклофенаку
з білками
сироватки
крові
становить 99,7 %,
при цьому з
альбуміном
зв’язано 99,4 %
препарату.
Уявний об’єм
розподілу
становить 0,12-0,17 л/кг.
Диклофенак
проникає у
синовіальну
рідину, де
його
максимальна
концентрація
досягається
на 2-4 години
пізніше, ніж
у плазмі крові.
Період
напіввиведення
із
синовіальної
рідини становить
3-6 годин. Через
2 години
після
досягнення
максимальних
концентрацій
у плазмі
крові
концентрація
диклофенаку
в
синовіальній
рідині
залишається
вищою; це
явище
спостерігається
протягом 12
годин.
Метаболізм.
Диклофенак
метаболізується
частково шляхом
глюкуронізації
незміненої
молекули, але
головним
чином шляхом
одноразового
і
багаторазового
гідроксилювання
та метоксилювання,
що
призводить
до утворення
кількох
фенольних
метаболітів
(3'-гідрокси-,
4'-гідрокси-,
5'-гідрокси-,
4',5-дигідрокси-та
3'-гідрокси-4'-метоксидиклофенаку),
більша
частина яких
утворює
кон’югати з
глюкуроновою
кислотою. Два
з цих
фенольних метаболітів
біологічно
активні, але
значно меншe,
ніж
диклофенак.
Виведення.
Загальний
системний
кліренс
диклофенаку
становить 263±56
мл/хв.
Кінцевий період
напівжиття у
плазмі крові
становить 1-2 години.
Період напівжиття
у плазмі
крові
чотирьох
метаболітів,
зокрема двох
фармакологічно
активних,
також
нетривалий і
становить
1-3 години. Один
із
метаболітів,
3'-гідрокси-4'-метоксидиклофенак,
має довший
період
напіввиведення
з плазми,
однак цей
метаболіт
практично
неактивний.
Близько 60 %
застосованої
дози препарату
виводиться
із сечею у
вигляді
кон’югатів
незміненої
активної
речовини з
глюкуроновою
кислотою, а
також у
вигляді
метаболітів,
більшість з
яких також
перетворюється
в глюкуронові
кон'югати. У
незміненому
вигляді
виводиться
менше 1 %
диклофенаку.
Решта застосованої
дози
препарату
виводиться у
вигляді
метаболітів
із калом.
Фармакокінетика
в окремих
групах
хворих. Вплив
віку
пацієнта на
всмоктування,
метаболізм і
виведення
препарату не
визначений.
У пацієнтів
із порушенням
функції
нирок, які
отримували терапевтичні
дози, не було
виявлено
накопичення
незміненої
активної
речовини. У
хворих із
кліренсом
креатиніну
менше 10 мл/хв розрахункові
рівноважні
концентрації
гідроксильованих
метаболітів
у плазмі були
приблизно в 4
рази вищі,
ніж у
здорових
пацієнтів.
Проте в
кінцевому
результаті
всі
метаболіти виводилися
із жовчю.
У хворих на
хронічний
гепатит або
компенсований
цироз
печінки
показники
фармакокінетики,
метаболізм
диклофенаку
аналогічні
таким у
пацієнтів
без захворювань
печінки.
Фармацевтичні
характеристики.
Основні фізико-хімічні властивості: супозиторії від білого до білого з жовтуватим або кремуватим відтінком кольору, кулеподібної форми. Допускається наявність нальоту на поверхні супозиторія.
Термін
придатності. 2 роки.
Умови
зберігання.
Зберігати
у
недоступному
для дітей
місці при
температурі не вище 25 °С.
Упаковка.
По 5 супозиторіїв у блістері; по 2 блістери у пачці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
АТ «Лекхім-Харків».
Місцезнаходження.
Україна,