ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

РЕКОРМОН®

(RECORMON®)

 

Склад:

діюча речовина: епоетин бета;

1 шприц-тюбик (0,3 мл розчину) містить 2000 МО (16,6 мкг) або 5000 МО (41,5 мкг)  епоетину бета;

1 шприц-тюбик (0,6 мл розчину) містить 30 000 МО (250 мкг)  епоетину бета;

допоміжні речовини: сечовина, натрію хлорид, полісорбат 20, натрію дигідрофосфат, натрію моногідрофосфат, кальцію хлорид, гліцин, лейцин, ізолейцин, треонін, кислота глутамінова, фенілаланін, вода для ін’єкцій.

 

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

 

Фармакотерапевтична група. Антианемічні препарати. Код АТС B03X A01.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

– Симптоматична анемія у хворих із хронічною нирковою недостатністю.

– Профілактика анемії у недоношених новонароджених, які народилися з масою тіла 750-1500 г до 34-го тижня вагітності.

– Симптоматична анемія у хворих із солідними та гематологічними немієлоїдними пухлинами, які отримують хіміотерапію.

– Збільшення обсягу аутологічної крові, призначеної для наступної аутотрансфузії. Необхідно прийняти до уваги зареєстрований ризик виникнення тромбоемболічних явищ. Застосування згідно з цим показанням показане лише пацієнтам з помірною анемією (рівено гемоглобіну    100-130 г/л (6,21-8,07 ммоль/л) без дефіциту заліза), якщо отримати достатню кількість консервованої крові неможливо, а планове крупне елективне хірургічне втручання може потребувати більшого об’єму крові (≥4 одиниць для жінок або ≥5 одиниць для чоловіків).

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до епоетину бета або будь-якого компонента препарату. Неконтрольована артеріальна гіпертензія.

Інфаркт міокарда або інсульт протягом попереднього місяця, нестабільна стенокардія, підвищений ризик тромбозу глибоких вен (при венозній тромбоемболії в анамнезі) – при призначенні для збільшення об’єму аутологічної крові для аутогемотрансфузії.

 

Спосіб застосування та дози.

Лікування Рекормоном призначає лікар, який має досвід лікування вказаної патології для застосування. Оскільки в окремих випадках спостерігалися анафілактоїдні реакції, першу дозу препарату необхідно вводити під медичним наглядом.

Лікування анемії у хворих із хронічною нирковою недостатністю.

Симптоми та ускладнення анемії варіюють залежно від віку, статі та нозології. Необхідна оцінка лікарем клінічного перебігу захворювання та загального стану пацієнта.

Препарат вводиться підшкірно або внутрішньовенно з метою досягенння рівня гемоглобіну, що не має перевищувати 20 г/л (7,5 ммоль/л).

У хворих, яким не потрібен гемодіаліз, віддається перевага підшкірному введенню з метою уникнення пункції периферичних вен. При внутрішньовенному введенні препарат слід вводити протягом 2 хв, наприклад, хворим, які перебувають на гемодіалізі, – через артеріовенозний шунт у кінці сеансу діалізу.

При підвищенні рівня гемоглобіну більш ніж на 20 г/л (1,25 ммоль/л) за 4 тижні дозу препарату необхідно зменшити. Якщо швидкість приросту рівня гемоглобіну перевищує 20 г/л               (1,25 ммоль/л) за 1 місяць або якщо рівень гемоглобіну збільшується і досягає 120 г/л (7,45 ммоль/л), дозу препарату слід зменшити приблизно на 25 %. Якщо рівень гемоглобіну продовжує зростати, лікування слід припинити до тих пір, поки рівень гемоглобіну не почне зменшуватися. У цей момент лікування слід поновити у дозі, що приблизно меншій на 25 % від попередньої дози.

Пацієнтів необхідно ретельно моніторувати для того, щоб упевнитися, що для забезпечення адекватного контролю симптомів анемії застосовується найнижча затверджена доза Рекормону.

У хворих з артеріальною гіпертензією, серцево-судинними і цереброваскулярними захворюваннями щотижневий приріст гемоглобіну та цільовий рівень гемоглобіну слід визначати індивідуально, залежно від клінічної картини.

Лікування проводиться у два етапи.

Початкова терапія (стадія корекції).

При підшкірному введенні початкова доза – 20 МО/кг 3 рази на тиждень. При недостатньому підвищенні рівня гемоглобіну (<2,5 г/тиждень) дозу можна збільшувати кожні 4 тижні на         20 МО/кг 3 рази на тиждень. Сумарну тижневу дозу препарату можна розподілити також на щоденні введення у менших дозах.

При внутрішньовенному введенні початкова доза – 40 МО/кг 3 рази на тиждень. При недостатньому підвищенні рівня гемоглобіну через місяць дозу можна збільшити до 80 МО/кг маси тіла 3 рази на тиждень. При необхідності подальшого підвищення дози її слід збільшувати на 20 МО/кг маси тіла 3 рази на тиждень з місячним інтервалом.

Незалежно від методу введення, максимальна доза не має перевищувати 720 МО/кг на тиждень.

Підтримуюча терапія.

Для підтримки цільового показаника гемоглобіну (100-120 г/л) дозу спочатку слід зменшити вдвічі від попередньої. Згодом підтримуючу дозу коригують індивідуально, застосовують з інтервалом в один або два тижні (підтримуюча доза).

При підшкірному введенні тижневу дозу можна вводити у вигляді однієї ін’єкції на тиждень або розподілити цю дозу на 3 або 7 введень на тиждень. При стабілізації стану на фоні одноразового введення на тижень можна перейти на одноразове введення з двотижневим інтервалом, у цьому випадку може бути потрібне підвищення дози.

Для дітей доза препарату залежить від віку, як правило, чим менший вік дитини, тим більш вищіі дози препарату потрібні. Але, оскільки індивідуальну відповідь на препарат передбачити неможливо, доцільно розпочинати лікування із рекомендованого режиму дозування.

Лікування Рекормоном зазвичай довготривале. При необхідності його можна перервати у будь-який час. Дані щодо схеми дозування 1 раз на тиждень базуються на результатах клінічних досліджень з тривалістю лікування 24 тижні.

Профілактика анемії у недоношених новонароджених.

Препарат вводять підшкірно у дозі 250 МО/кг маси тіла 3 рази на тиждень. Лікування еритропоетином слід почати якомога раніше, переважно з 3-го дня життя, і тривати 6 тижнів. У недоношених новонароджених, яким проводились трансфузії до початку лікування Рекормоном, ефект лікування може бути менш вираженим, ніж у недоношених новонароджених, яким трансфузії не проводились.

Лікування симптоматичної анемії у хворих з онкологічними захворюваннями.

Препарат вводять підшкірно пацієнтам з анемією (рівень гемоглобіну ≤100 г/л (6,2 ммоль/л)). Рекомендована початкова доза становить 30 000 МО на тиждень (450 МО/кг на тиждень), одноразово або тижневу дозу можна розподілити на 3 або 7 введень.

Цільовий рівень гемоглобіну становить 100-120 г/л (6,2-7,5 ммоль/л). Необхідно уникати стійкого підвищення рівня гемоглобіну, що перевищує 120 г/л (7,5 ммоль/л).

При підвищенні рівня гемоглобіну на 10 г/л (0,62 ммоль/л) через 4 тижні – терапію слід продовжити в тій же дозі. При підвищенні рівня гемоглобіну менш ніж на 10 г/л (0,62 ммоль/л) через 4 тижні – дозу необхідно подвоїти. При відсутності підвищення рівня гемоглобіну на 10 г/л (0,62 ммоль/л) через 8 тижнів – лікування слід припинити, оскільки відповідь на терапію Рекормоном® малоймовірна.

Лікування слід продовжити протягом 4 тижнів після закінчення хіміотерапії.

Максимальна доза препарату не має перевищувати 60 000 МО на тиждень.

При досягненні необхідного рівня гемоглобіну, індивідуального для кожного пацієнта, дозу препарату слід зменшити на 25-50 %, підтримуючи гемоглобін на потрібному рівні.

Якщо рівень гемоглобіну перевищив 120 г/л (7,5 ммоль/л), дозу препарату слід зменшити приблизно на 25-50 %. Якщо рівень гемоглобіну перевищує 130 г/л (8,1 ммоль/л), лікування Рекормоном необхідно тимчасово припинити. При зниженні рівня гемоглобіну до 120 г/л       (7,5 ммоль/л) лікування слід поновити у дозі, меншій приблизно на 25 % від попередньої дози.

При зростанні рівня гемоглобіну більш ніж на 20 г/л (1,3 ммоль/л) через 4 тижні дозу препарату слід зменшити на 25-50 %.

Стан пацієнтів необхідно ретельно моніторувати для того, щоб упевнитися, що для забезпечення адекватного контролю симптомів анемії застосовується найнижча затверджена доза Рекормону®.

При необхідності у подальшому слід застосовувати таку дозу препарату, щоб рівень гемоглобіну не перевищував 130 г/л.

Підготовка хворих до забору аутологічної крові для наступної аутогемотрансфузії.

Внутрішньовенно (протягом 2 хв) або підшкірно 2 рази на тиждень протягом 4 тижнів. У тих випадках, коли показник гематокриту у хворого (> 33 %) дозволяє здійснити забір крові, Рекормон® вводять наприкінці процедури. Протягом усього курсу лікування гематокрит не має перевищувати 48 %.

Дозу препарату визначають лікар-трансфузіолог і хірург індивідуально, залежно від того, який об’єм крові буде взято у хворого і від його еритроцитарного резерву:

1. Об’єм крові, що буде взятий у хворого, залежить від передбачуваної крововтрати, від наявних методик консервації крові і загального стану пацієнта; він має бути достатнім для того, щоб уникнути переливання крові від іншого донора. Об’єм крові, що буде взятий у хворого, виражається в одиницях (одна одиниця еквівалентна 180 мл еритроцитів).

2. Можливість донорства залежить головним чином від об’єму крові у пацієнта і вихідного гематокриту. Обидва показники визначають ендогенний еритроцитарний резерв, який можна розрахувати за наступною формулою:

 

Ендогенний еритроцитарний резерв = об’єм крові [мл] х (гематокрит - 33) : 100

Жінки: об’єм крові [мл] = 41 [мл/кг] х маса тіла [кг] + 1200 [мл]

Чоловіки: об’єм крові [мл] = 44 [мл/кг] х маса тіла [кг] + 1600 [мл] (при масі тіла ≥ 45 кг)

 

Показання до застосування Рекормону і його разова доза визначаються за номограмами, виходячи з необхідного об’єму донорської крові та ендогенного еритроцитарного резерву.

Максимальна доза не має перевищувати 1600 МО/кг на тиждень при внутрішньовенному введенні і 1200 МО/кг на тиждень при підшкірному введенні.

Дозування в особливих випадках

У дітей та підлітків доза препарату залежить від віку: як правило, чим менший вік, тим більш високі дози Рекормону® необхідні. Але, оскільки індивідуальну відповідь на препарат передбачити неможливо, доцільно розпочинати зі стандартного режиму дозування (див. «Лікування анемії у хворих із хронічною нирковою недостатністю» і «Профілактика анемії у недоношених новонароджених»).

При лікуванні анемії, асоційованої з хронічною нирковою недостатністю, Рекормон® не слід призначати дітям до 2 років.

Пацієнти літнього віку

У клінічних дослідженнях необхідність спеціальної корекції дози не визначена.

 

Інструкція щодо застосування шприц-тюбика

Шприц-тюбик з препаратом Рекормон® готовий для застосування. Якщо після ін’єкції у шприць-тюбику залишилася деяка кількість препарату, повторне його введення недопустиме. Перед ін’єкцією необхідно помити руки.

1. Вийняти 1 шприц-тюбик з упаковки і переконатися в тому, що розчин прозорий, безбарвний і не містить видимих домішок. Зняти ковпачок зі шприца.

2. Вийняти з упаковки одну голку, надіти її на шприц і зняти з голки захисний ковпачок.

3. Видалити повітря зі шприца і голки, тримаючи шприц вертикально і обережно просуваючи

    поршень догори. Натискати на поршень, поки у шприці не залишиться необхідна доза 

    Рекормону®.

4. Протерти шкіру у місці ін’єкції змоченою спиртом ватою. Великим і вказівним пальцем узяти шкіру в складку. Тримаючи корпус шприца ближче до голки, ввести її під шкіру. Ввести розчин Рекормону®. Швидко вийняти голку і притиснути місце уколу стерильною сухою ватою.

 

Побічні реакції.

На основі результатів клінічних досліджень, що включали 1725 пацієнтів, виникнення побічних ефектів при лікуванні Рекормоном® очікується приблизно у 8 % пацієнтів.

Для опису частоти побічних реакцій використовувалися наступні категорії: дуже поширені    (>10 %), поширені (> 1 %, < 10 %), непоширені (> 0,1 %, < 1 %), рідко поширені (> 0,01 %,     <0,1 %), дуже рідко поширені (< 0,01 %).

Пацієнти з анемією, асоційованою з хронічною нирковою недостатністю

Найчастішою поширеною побічною реакцією під час лікування Рекормоном®, особливо під час початкової стадії лікування, є підвищення артеріального тиску, гіпертонічний криз, з чи без проявів енцефалопатії, такими як головний біль, сплутаність свідомості, сенсомоторні розлади, такі як порушення мови, ходи, тоніко-клонічні судоми. Артеріальна гіпертензія може виникати у пацієнтів з нормальним рівнем артеріального тиску та може спостерігатися погіршення перебігу існуючої артеріальної гіпертензії, особливо при зростанні гематокриту.

Може виникати тромбоз шунта, особливо у пацієнтів з тенденцією до гіпотензії або у пацієнтів, у яких виникли ускладення з боку артеріовенозної фістули (стеноз, аневризма). У більшості випадків одночасно з підвищенням гематокриту знижується концентрація феритину в сироватці крові. В окремих випадках спостерігалося короткочасне підвищення рівня калію і фосфатів у сироватці крові.

Зареєстровані окремі випадки парціальної червоноклітинної аплазії з виявленням нейтралізуючих антитіл до еритропоетину, асоційовані із застосуванням епоетину бета. Не рекомендується переводити пацієнтів на терапію Рекормоном® при підозрі на наявність або при підтвердженій наявності нейтралізуючих антитіл до еритропоетину.

Судинні порушення: непоширені – гіпертонічний криз; поширені – артеріальна гіпертензія.

Порушення нервової системи: поширені – головний біль.

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи: рідко поширені – тромбоз шунта; дуже рідко поширені – тромбоцитоз.

Пацієнти з пухлинами

У окремих пацієнтів спостерігалося зменшення показників заліза в сироватці крові.

У клінічних дослідженнях була зареєстрована більша частота виникнення тромбоемболій у пацієнтів з пухлинами, які отримували лікування епоетином бета (7 %) порівняно з контрольною групою, що не отримувала лікування (4 %). При цьому у групі лікування епоетином бета не спостерігалося зростання смертності від тромбоемболій порівняно з контрольною групою. 

Судинні порушення: поширені – артеріальна гіпертензія.

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи: поширені – тромбоемболічні  ускладнення в онкологічних хворих.

Порушення нервової системи: поширені – головний біль.

Пацієнти, яким призначений забір аутологічної донорської крові

У пацієнтів, яким призначений забір аутологічної донорської крові, спостерігалася дещо вища частота тромбоемболічних подій. Однак чіткого причинного зв’язку з препаратом не встановлено.

У плацебоконтрольованих дослідженнях дефіцит заліза був більш вираженим у пацієнтів, які отримували лікування Рекормоном®, ніж у групі плацебо.

Порушення нервової системи: поширені – головний біль.

Недоношені новонароджені

Спостерігалося дуже поширене (>10 %) зниження рівня феритину в сироватці крові.

Всі показання до застосування

Зміни шкіри та її похідних: рідко поширені – висип, свербіж, кропив’янка, реакції у місці ін'єкції.

Порушення в організмі в цілому – загальні порушення: дуже рідко поширені – анафілактоїдні реакції, особливо на початку терапії – грипоподібні симптоми, зазвичай виражені слабко або помірно і зникають через кілька годин або кілька днів: гарячка, озноб, головний біль, біль у кінцівках або кістах, нездужання.

Побічні ефекти, зареєстровані у післяреєстраційному періоді:

Окремі випадки парціальної червоноклітинної аплазії з виявленням нейтралізуючих антитіл до еритропоетину, асоційовані із застосуванням епоетину бета.

Профіль безпеки під час післяреєстраційного періоду, за винятком парціальної червоноклітинної аплазії, відповідає очікуваному профілю безпеки епоетину бета. 

 

Передозування.

Терапевтичний індекс Рекормону дуже широкий. Навіть при дуже високих концентраціях препарату у сироватці симптомів інтоксикації не спостерігалося. Проте реакція на епоетин бета індивідуальна і залежить від дози. З терапевтичної точки зору, при передозуванні може розвинутися гіпертензія та еритроцитоз, що може призвести до ускладнень з боку серцево-судинної системи, що загрожують життю. У випадку гіпертензії необхідно виключити гіпергідратацію. У разі наявності еритроцитозу і гіпергідратації перед заходами щодо виведення надлишку рідини необхідно зробити венесекцію, інакше може відбутися подальше підвищення гематокриту і підвищення в’язкості крові. При стійкій артеріальній гіпертензії показана антигіпертензивна терапія.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Клінічних даних щодо застосування епоетину бета вагітним немає. Під час вагітності препарат слід призначати з обережністю. Результати досліджень на тваринах показали відсутність прямої та непрямої шкідливої дії щодо перебігу вагітності, розвитку ембріону/плода, пологів, постнатального розвитку.

Інформація про безпеку застосування Рекормону® у період годування груддю отримана при післяреєстраційному застосуванні препарату. Ендогенний еритропоетин секретується у грудне молоко і повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті новонародженого. Вибір між продовженням годування груддю або продовженням терапії Рекормоном® роблять з урахуванням користі терапії для матері і користі грудного годування для дитини.

 

Діти.

Рекормон® не слід застосовувати дітям віком до 2 років з анемією, асоційованою з хронічною нирковою недостатністю.

Рекормон® протипоказаний для застосування дітям з онкологічними захворюваннями і з метою забору аутологічної крові для наступної аутогемотрансфузії.

 

Особливості застосування.

Необхідно дотримуватись обережності при призначенні Рекормону® хворим із рефрактерною анемією при наявності бласттрансформованих клітин, хворим із тромбоцитозом, епілепсією і хронічною печінковою недостатністю.

В окремих випадках відзначались анафілактоїдні реакції, тому першу дозу препарату слід вводити під контролем лікаря.

До початку лікування епоетином бета необхідно провести профілактику дефіциту вітаміну В12 і фолієвої кислоти, оскільки їх недостатність знижує ефективність Рекормону®.

Відсутність ефекту: найбільш частими причинами неповної відповіді на лікування засобами, що стимулюють еритропоез, є дефіцит заліза і хронічне запалення (як результат уремії або прогресуючого метастатичного раку). Наступні стани зменшують ефективність лікування засобами, що стимулюють еритропоез: хронічна крововтрата, фіброз кісткового мозку, різке збільшення рівня алюмінію у сироватці крові, зумовлене гемодіалізом, дефіцит фолієвої кислоти або вітаміну В12, гемоліз. Якщо усі перераховані стани виключені і у хворого спостерігається раптове зниження рівня гемоглобіну, ретикулоцитопенія і виявляються антитіла до еритропоетину, необхідно провести дослідження кісткового мозку для виключення парціальної червоноклітинної аплазії. Парціальна червоноклітинна аплазія, спричинена нейтралізуючими антитілами до еритропоетину, може бути асоційована з терапією стимуляторами еритропоезу, в тому числі епоетином бета. Ці антитіла перехресно реагують з усіма еритропоетичними білками. Не рекомендується переводити пацієнтів на терапію Рекормоном® при підозрі на наявність або при підтвердженій наявності нейтралізуючих антитіл до еритропоетину.

При парадоксальному зниженні рівня гемоглобіну і розвитку тяжкої анемії, асоційованої з низьким числом ретикулоцитів, лікування епоетином бета слід припинити і провести визначення антитіл до еритропоетину. Такі випадки повідомлені у хворих гепатитом С, які отримували одночасне лікування інтерфероном, рибавірином та епоетинами. Епоетини не дозволені для застосування з метою менеджменту анемії, асоційованої з гепатитом С.

З метою досягнення ефективного еритропоезу слід виключити дефіцит заліза до початку лікування Рекормоном®, а також протягом усього періоду терапії. У разі необхідності може бути призначена додаткова терапія препаратами заліза відповідно до клінічних рекомендацій.

Рішення про застосування Рекормону® хворим з нефросклерозом, які не отримують діаліз, необхідно приймати індивідуально, тому що не можна цілком виключити можливість пришвидшення прогресування ниркової недостатності.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю можуть виникати епізоди підвищення артеріального тиску або погіршення перебігу існуючої артеріальної гіпертензії, особливо при зростанні гематокриту. Підвищення артеріального тиску може бути відкориговане медикаментозно. При відсутності ефекту необхідна тимчасова перерва у лікуванні Рекормоном®. Рекомендується регулярно контролювати артеріальний тиск (особливо на початку лікування), в тому числі між сеансами діалізу у пацієнтів з анемією ниркового генезу.

У окремих пацієнтів з хронічними захворюваннями нирок навіть при нормальному або низькому артеріальному тиску може виникати гіпертонічний криз з явищами енцефалопатії, що проявляються головним болем, сплутаною свідомістю, сенсорно-руховими розладами, такими як порушення мови та порушення ходи, аж до моноклональних судом.

Необхідна негайна консультація терапевта, особливо при виникненні раптових гострого мігренеподібного головного болю.

У пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю під час лікування Рекормоном, особливо при внутрішньовенному введенні препарату, може спостерігатися дозозалежне помірне збільшення числа тромбоцитів у межах норми з наступним самостійним поверненням до норми. Тому потрібно проводити регулярний моніторинг тромбоцитів протягом перших 8 тижнів лікування.

У пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю підтримуюча концентрація гемоглобіну не має перевищувати верхню межу цільового рівня гемоглобіну – 120 г/л (7,5 ммоль/л).                   У клінічних дослідженнях спостерігався підвищений ризик летальності і виникнення серйозних серцево-судинних ускладнень при застосуванні засобів, що стимулюють еритропоез, з метою досягнення рівня гемоглобіну, що перевищує 120 г/л (7,5 ммоль/л).

У контрольованих клінічних дослідженнях не були отримані достовірні переваги застосування епоетинів, коли рівень гемоглобіну перевищував рівень, необхідний для контролю симптомів анемії і уникнення гемотрансфузій.

У новонароджених може спостерігатися незначне підвищення тромбоцитів, особливо на          12-14 день життя, тому слід проводити регулярний моніторинг числа тромбоцитів.

Вплив на ріст пухлин.

Епоетини є факторами росту, що первинно стимулюють продукцію еритроцитів. Рецептори до еритропоетинів можуть бути експресовані на поверхні клітин різних пухлин. Тому, як і інші фактори росту, епоетини можуть стимулювати ріст різних пухлин. У контрольованих клінічних дослідженнях при лікуванні анемії у онкологічних хворих епоетином бета статистично достовірного покращення показника загального виживання і зменшення прогресування пухлини не зареєстровано.

У контрольованих клінічних дослідженнях при застосуванні Рекормону® та інших засобів, що стимулють еритропоез, було показано:

– зменшення часу до прогресування пухлини у пацієнтів з розповсюдженим раком голови і шиї, які отримували променеву терапію, при досягненні рівня гемоглобіну, що перевищував 140 г/л (8,7 ммоль/л)

– зменшення показника загального виживання і збільшення смертності у результаті прогресування захворювання через 4 місяці у пацієнтів з метастатичним раком молочної залози, які отримували хіміотерапію, при досягненні рівня гемоглобіну 120-140 г/л (7,5-8,7 ммоль/л)

– зростання ризику смерті при досягненні рівня гемоглобіну 120 г/л (7,5 ммоль/л) у пацієнтів з активним злоякісним захворюванням, які отримували хіміотерапію або променеву терапію. Засоби, що стимулюють еритропоез, не показані для застосування цій популяції пацієнтів.

Тому в деяких клінічних ситуаціях для лікування анемії у пацієнтів з раком має віддаватися перевага гемотрансфузіям. Рішення про призначення рекомбінантних еритропоетинів базується на оцінці співвідношення користь-ризик для кожного пацієнта. При цьому слід враховувати такі фактори як клінічна ситуація, тип пухлини і її стадію, ступінь анемії, середню ймовірну тривалість життя, середовище, в якому пацієнт отримує лікування, та чому віддає перевагу пацієнт.

Може спостерігатися підвищення артеріального тиску, що може бути скориговане медикаментозно. Тому рекомендується моніторинг артеріального тиску, особливо у початкову фазу лікування пацієнтів з пухлинами.

Хворим з онкологічними захворюваннями також слід проводити регулярний моніторинг тромбоцитів та гемоглобіну.   

У хворих, які готуються до здачі крові для наступної аутотрансфузії, може бути підвищений рівень тромбоцитів. Тому таким пацієнтам слід проводити щотижневий моніторинг тромбоцитів. При їх збільшенні більш ніж на 150 х 109/л порівняно з початковим значенням, лікування Рекормоном® слід припинити.

Пацієнтам з хронічною нирковою недостатністю часто потрібне підвищення дози гепарину під час сеансу гемодіалізу внаслідок зростання показника гематокриту. Можлива оклюзія діалізної системи при неадекватній гепаринізації.

Рекомендується рання ревізія шунта і своєчасна профілактика тромбозів (наприклад, прийом ацетилсаліцилової кислоти) у пацієнтів з хронічною нирковою недостатністю.

При лікуванні Рекормоном® слід періодично контролювати рівень калію та фосфатів у сироватці крові. При виникненні гіперкаліємії необхідно тимчасово відмінити Рекормон® до нормалізації концентрації калію.

Якщо епоетин бета призначають перед забором аутологічної донорської крові, варто дотримуватись рекомендацій із процедури донорства: кров можна брати тільки у пацієнтів з величиною гематокриту ≥ 33 % (або рівнем гемоглобіну не менше 110 г/л (6,83 ммоль/л)); особливої обережності варто дотримуватися хворим з масою тіла менше 50 кг; об’єм крові, що забирається одномоментно, не має перевищувати 12 % від розрахункового об’єму крові пацієнта.

Лікування Рекормоном® показане лише тим пацієнтам, яким найбільш важливо уникати гомологічної гемотрансфузії, враховуючи співвідношення ризик-користь при гомологічній трансфузії.

Неправильне застосування медичними спеціалістами може призвести до надмірного збільшення гематокриту, що, у свою чергу, може призвести до виникнення ускладнень з боку сердцево-судинної системи, що загрожують життю.

У кожному шприц-тюбику міститься до 0,3 мг фенілаланіну або до 0,6 мг (для дозування           30 000 МО). Це варто враховувати для хворих із тяжкими формами фенілкетонурії.

У кожному шприц-тюбику міститься до 1 ммоль натрію (23 мг), тобто препарат вважається таким, що не містить натрію.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Препарат не впливає на здатність керувати транспортними засобами або роботу зі складними  механізмами.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Отримані на даний час дані не виявили будь-яких взаємодій епоетину бета з іншими препаратами. Щоб уникнути несумісності або зниження активності препарату, не можна його змішувати з іншими лікарськими засобами або ін'єкційними розчинами.

В експериментальних дослідженнях на тваринах епоетин бета не підвищував мієлотоксичність цитостатичних лікарських засобів, таких як етопозид, цисплатин, циклофосфамід, фторурацил.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Епоетин бета – це глікопротеїд, який є фактором стимуляції мітозу і гормоном диференціювання, сприяє утворенню еритроцитів із клітин-попередників (класу стовбурових клітин). Рекомбінантний епоетин бета, отриманий методом генної інженерії, за своїм амінокислотним і вуглеводним складом ідентичний еритропоетину, виділеному із сечі хворих на анемію. Епоетин бета після внутрішньовенного і підшкірного введення збільшує кількість еритроцитів, ретикулоцитів і рівень гемоглобіну, а також швидкість включення 59Fe у клітини, специфічно стимулює еритропоез, не впливаючи на лейкопоез. Цитотоксичної дії еритропоетину на кістковий мозок або на клітини шкіри людини не виявлено.

Еритропоетин – це фактор росту, що первинно стимулює продукцію еритроцитів. Рецептори до еритропоетину можуть бути експресовані також на поверхні різних пухлин.

Фармакокінетика.

Всмоктування

При підшкірному введенні препарату хворим на уремію тривале всмоктування забезпечує плато концентрацій препарату у сироватці крові, а максимальна концентрація досягається у середньому через 12-28 годин. Біодоступність епоетину бета при підшкірному введенні становить 23-42 % порівняно з внутрішньовенним введенням.

Розподіл

Обсяг розподілу дорівнює обсягу циркулюючої плазми або вдвічі перевищує його.

Виведення

У здорових осіб і у хворих з уремією період напіввиведення введеного внутрішньовенно епоетину бета становить 4-12 годин. Період напіввиведення термінальної фази при підшкірному введенні більший, ніж після внутрішньовенного введення, і становить в середньому 12-28 годин.

Фармакокінетика в особливих групах.

Фармакокінетика епоетину бета у пацієнтів з печінковою недостатністю не вивчалася.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: безбарвний, від прозорого до злегка опалесцентного кольору розчин.

 

Несумісність.

При відсутності досліджень сумісності Рекормон® не можна змішувати з іншими лікарськими засобами.

 

Термін придатності.

2 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати у захищеному від світла і недоступному для дітей місці при температурі 2-8 °С          (у холодильнику). У разі необхідності транспортування припускається зміна температурного режиму (до 25 ºС), але не більш ніж на 3 дні.

 

Упаковка.

3 шприц-тюбика по 2000 МО/0,3 мл або 5000 МО/0,3 мл разом з 3 голками для ін’єкцій 27G1/2 (голка поміщена у пластмасову упаковку) в контурній чарунковій упаковці, що складається з 3 окремих пластикових контейнерів (1 шприц-тюбик та 1 голка в одному пластиковому контейнері); по 2 контурні чарункові упаковки (6 шприц-тюбиків та 6 голок) у картонній пачці.

1 шприц-тюбик по 30 000 МО/0,6 мл разом з голкою для ін’єкцій 27G1/2 у пластиковому контейнері, голка поміщена у пластмасову упаковку, 1 або 4 пластикових контейнери у картонній пачці.

 

Категорія відпуску.

За рецептом.

 

Виробник.

Рош Діагностикс ГмбХ, Німеччина.

 

Місцезнаходження.

Сандхоферштрассе 116, 68305 Маннхайм, Німеччина.