ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

ЕСПА-КАРБ

(ESPA-CARB)

 

Склад:

діюча речовина: carbimazole;

1 таблетка містить карбімазолу 5 мг або 10 мг;

допоміжні речовини:

таблетки по 5 мг: маніт (Е 421), целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, кислота лимонна безводна, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат;

таблетки по 10 мг: маніт (Е 421), целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, кислота лимонна безводна, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172);

 

Лікарська форма. Таблетки.

 

Фармакотерапевтична група.

Антитиреоїдні засоби. Сірковмісні похідні імідазолу. Код АТС H03B В01.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Порушення функції щитовидної залози, пов’язані з гіперпродукцією її гормонів (гіпертиреоз).

Підготовка до тиреоїдектомії при гіпертиреозі.

Терапія до і після лікування радіоактивним йодом.

 

Протипоказання.

Підвищена індивідуальна чутливість до карбімазолу або до інших компонентів препарату.

Тяжкі, вже існуючі порушення з боку системи крові, тяжка печінкова недостатність.

 

Спосіб застосування та дози.

Eспа-Карб застосовують тільки при гіперфункції щитовидної залози, що була підтверджена лабораторними тестами.

Дорослі.

Доза на початку лікування повинна становити 20-60 мг, її слід титрувати залежно від функції щитовидної залози до досягнення еутиреоїдного стану пацієнта, щоб зменшити ризик надлишкового лікування і, як наслідок, гіпотиреозу. Подальше лікування проводять одним із двох способів.

Підтримуюча терапія: кінцева доза, як правило, становить 5-15 мг на добу, яку можна прийняти як одноразову добову дозу. Терапію продовжують протягом не менше 6-18 місяців. Рекомендується постійний контроль функції щитовидної залози разом із відповідним підбором дози для підтримки еутиреоїдного стану.

Схема блокування-заміщення: підтримуються початкові дози 20-60 мг на добу, додатково призначають L-тироксин 50-150 мкг на добу, щоб запобігти гіпотиреозу. Терапія триває протягом не менше 6-18 місяців.

Пацієнти літнього віку

Якщо немає будь-яких протипоказань або застережень, то такі пацієнти не потребують спеціального дозування.

 

Побічні реакції.

Побічні реакції зазвичай виникають протягом перших 8 тижнів лікування. Найчастіше спостерігалися такі реакції: нудота, головний біль, артралгії, незначні шлунково-кишкові розлади, шкірні висипання, свербіж. Ці реакції, як правило, транзиторні і не потребують відміни препарату.

З боку крові: пригнічення кісткового мозку, нейтропенія, еозинофілія, лейкопенія, агранулоцитоз; рідко – панцитопенія/апластична анемія, тромбоцитопенія; дуже рідко – гемолітична анемія. Пацієнтів необхідно поінформувати, що у разі виникнення ангіни, синців або кровотеч, виразок у роті, гарячки, нездужання вони мають негайно припинити прийом препарату і звернутися до лікаря. Такі пацієнти потребують негайного аналізу крові, особливо ті, у кого є будь-які клінічні ознаки інфекції.

З боку нервової системи: головний біль.

З боку травного тракту: нудота, незначні шлунково-кишкові розлади.

Загальні порушення: гарячка, нездужання, забиття.

З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, гепатит, холестатичний гепатит, холестатична жовтяниця, які потребують припинення застосування препарату.

З боку шкіри та її похідних: шкірні висипання, свербіж, кропив’янка. Були поодинокі повідомлення про випадіння волосся.

З боку кістково-мязової системи: у поодиноких випадках – міопатія. Пацієнти, у яких після лікування карбімазолом виникає біль у м’язах, повинні постійно контролювати рівень креатинінфосфокінази.

Реакції гіперчутливості: набряк Квінке, мультисистемні реакції гіперчутливості (шкірний васкуліт, реакції з боку печінки, легень і нирок).

З боку судин: кровотечі.

 

Передозування.

Випадки передозування не описані.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Карбімазол проникає через плаценту. Якщо доза для матері у межах стандартного діапазону і стан її щитовидної залози контролюється, немає будь-яких доказів розвитку порушення щитовидної залози у новонароджених. Дослідження показали, що частота вроджених вад  розвитку вища у тих дітей, матері яких мали нелікований